Україна розташована в південно-східній частині Європи. Вона має спільні сухопутні державні кордони з білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході й із росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією і росією.
Загальна площа України становить 603 700 км², вона становить 5,7 % території Європи й 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить у Європі). Площа виключної морської економічної зони України становить 72 658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA. Територія України витягнута із заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52° 20′ та 44° 23′ північної широти й 22° 5′ і 41° 15′ східної довготи.
Крайній північний пункт — село Грем'яч (урочище Петрівське) Чернігівської області.
Крайній південний пункт — смт Форос Автономної Республіки Крим.
Крайній західний пункт — село Соломоново Закарпатської області.
Крайній східний пункт — село Рання Зоря Луганської області.
Географічний центр України розташований на північній околиці села Мар'янівка Звенигородського району Черкаської області.
Згідно з однією з методик вимірювання, географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахів Закарпатської області.
Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Чорноморськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч.
Загальна протяжність кордонів 6993 км, із них сухопутних 5638 км. Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).
Києво-Печерський заповідник, Київ
Головні пам’ятки Києва – сакральні. Лавра, печери, музеї, молитовна тиша храмів та стримана монастирська атмосфера чекають над Дніпром.
Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – це найбільший музейний комплекс України, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Заклади харчування у Києві. Можна пообідати у лаврських трапезних та чайних. А неподалік знаходяться ресторан «Бокончіно» і чайна студія «Біла сова».
Готелі і апартаменти у Києві. Поблизу можна зупинитися в Apartment Kiev Pechersk Lavra або в Black Sea Hotel.
Заповідник «Переяслав», Переяслав-Хмельницький
Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» знаходиться за 85 км від Києва. Переяслав-Хмельницький – це перлина Київської Русі, справжнє місто-музей. В околицях міста є ще одна (і значна) частина музею-заповідника, Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.
Мечеть Кебір-Джамі, Сімферополь
Кебір-Джамі – найстаріша (16 ст.) будівля Сімферополя. Це соборна й головна п’ятнична мечеть Криму. Вона дивом вціліла 1783 року, коли Кримське ханство анексувала Російська імперія.
«Херсонес Таврійський», Севастополь
Національний заповідник «Херсонес Таврійський» – спогад про давньогрецьке місто-державу Херсонес. Належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Тутешні керамічні знахідки сягають 4 ст. до нашої ери!
Колегіальний храм, Івано-Франківськ
Колегіальний римо-католицький храм (костел) Пресвятої Діви Марії ще називають «Станіславівською колегіатою», адже Станіславів та Станіслав – колишні назви Івано-Франківська. Колегіата – найдавніша (1672–1703 рр.) будівля у місті. Зараз у ній міститься художній музей. Інші головні пам’ятки Івано-Франківська також знаходяться поруч, у центрі міста.
Музей «Писанка», Коломия
Музей писанкового розпису люблять усі гості, які прагнуть зануритися в автентичну українську творчість та гуцульські традиції. «Писанка» – один із найбільш колоритних підрозділів Національного музею Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.
Фонтан «Рошен», Вінниця
Вінницький світломузичний фонтан «Рошен» не потребує зайвих компліментів. Це вражаюче шоу на березі Південного Бугу, яке можна бачити на Набережній від другої декади квітня до другої декади жовтня. Звісно, старіші головні пам’ятки Вінниці знаходяться на центральних вулицях – але без фонтану це місто вже не уявити.
«Гайдамацький яр», Буша
«Гайдамацький яр» – родзинка села-заповідника Буша, одного з найцікавіших сіл в Україні. Тут чекають легенди про гайдамаків, таємничі пісковики, давні храми та неймовірно чисте повітря.
Святогірський історико-архітектурний заповідник, Святогірськ
Святогірськ – місто на кордоні трьох областей, Донецької, Харківської та Луганської. Це найзеленіше місто в Україні! Тут, на крейдяних горах, і розташований Святогірський історико-архітектурний заповідник. Порада доброго гіда – обов’язкові відвідини заповідника.
Українською мовою у світі послуговуються приблизно від 40 до 45 млн осіб; вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.
Рельєф: пасма Кримських гір
У зв’язку з історією формування і тектонічною будовою Кримські гори складаються з трьох різних за висотою паралельних пасом: Зовнішнього, Внутрішнього та Головного. Вони розділені міжпасмовими зниженнями шириною від 2–3 км до 15–20 км.
Зовнішнє пасмо у рельєфі малопомітне. Його пересічні висоти становлять 250 м, найбільша – 344 м. Воно простягається на 114 км із заходу на схід. Внутрішнє пасмо пролягає майже суцільною дугою на 150 км із заходу на схід. Має середню висоту 500 м, а максимальну – 756 м. У рельєфі обидва пасма – типові куести. Їхні висоти настільки незначні, що їх вважають передгір’ями Кримських гір. Головне пасмо – найвища частина Кримських гір, яка тягнеться на 180 км із заходу на схід. Його вважають власне горами. Пересічні висоти сягають 1200–1500 м. Головне пасмо розбите на окремі масиви. Їхні плоскі безлісі вершини називають яйлами. Найвищим масивом є Бабуган-Яйла, розміщений між Гурзуфом та Алуштою. Його пересічні висоти – 1000–1400 м. Саме тут розташована найвища точка Криму – гора Роман-Кош (1545 м).
На Головному та Внутрішньому пасмах зустрічаються ерозійні (з латин. – роз’їдання) форми рельєфу. Тут під дією води, яка розмила чи розчинила пухкі гірські породи, виникли скелі химерної форми. Справу довершив вітер, котрий, як скульптор, обточив до блиску тверді породи. Іноді на Головному пасмі зустрічаються численні форми вивітрювання, як на Демерджі-Яйла. Тут є стовпи, бастіони, біля підніжжя гір – кам’яні осипища з брил до 10–12 м. На західному схилі Демерджі – дивний світ Долини привидів. Сонце, мороз, дощі, коріння дерев тисячі років розсікали скелі, будуючи химерні фігури.
Південні схили Головного пасма круто обриваються до Південного берега Криму – вузької рівнини, складеної вапняками та сланцями, наносами річок. Її ширина коливається від 2 км до 8 км. Часто з Головного пасма сюди сходять зсуви та обвали. На сході над рівниною здіймається вулканічний масив Карадаг («Чорна гора») висотою 577 м. Дивом Південного берега Криму є Аюдаг, або Ведмідь-гора, заввишки 577 м. Це підземний вулкан – лаколіт. У доісторичні часи магма проникла у формі гриба в остові гірські породи, що лежать на незначній глибині. Зовнішні сили з часом зруйнували і знесли пухкі осадові породи, а магматичне тіло Аюдагу вийшло на поверхню. У Середньовіччі гора нагадувала людям велетенського ведмедя, що п’є воду.
Кримські гори: клімат, внутрішні води, органічний світ, природні області, охорона природи
Клімат
Кримські гори розміщені у помірному та субтропічному кліматичних поясах. Межею між ними є Головне пасмо. Характерні риси клімату території – достатньо високі температури та значна кількість опадів у горах.
У зв’язку з розташуванням на півдні України Кримські гори одержують найбільшу в країні кількість сонячної радіації – 120–127 ккал/см². 60 % припадає на пряму радіацію, особливо влітку, коли панує суха погода. Температура повітря змінюється залежно від висоти пасом. Якщо на Зовнішньому пасмі взимку –1 °С, то на Внутрішньому – –2 °С, а на Головному – –4 °С. Літні температури, відповідно, становлять +22 °С, +21 °С та +16 °С.
На Південному березі Криму, захищеному від вторгнення холодних повітряних мас із півночі, пересічні температури січня становлять +2…+4 °С. Тут зимові зниження температури нижче 0 °С завдають значних збитків виноградникам. Улітку встановлюється спека з середньодобовою температурою +24 °С.
Опади у Кримські гори приносить західне перенесення. У зв’язку з максимальною висотою найбільш зволоженим є Головне пасмо. А ступінь наближення до Атлантичного океану призводить до зменшення кількості опадів із заходу на схід Головного пасма від 1100 мм до 700 мм опадів на рік. Улітку бувають сильні зливи, часто випадає град. Узимку сніг лежить лише на яйлах. Менші за висотою Внутрішнє та Зовнішнє пасма одержують, відповідно, 500 мм і 400 мм опадів на рік. На Південному березі Криму спостерігається чітка сезонність у річному розподілі опадів. Узимку під час панування помірних повітряних мас випадає 300–550 мм опадів. Улітку, коли надходять тропічні повітряні маси, переважає суха спекотна погода.
У горах навесні та восени дмуть сухі й теплі місцеві вітри фени. Вони викликають раптове танення снігу і сходження снігових лавин. На узбережжі Чорного моря формуються добові вітри бризи.
Внутрішні води
Унаслідок особливостей географічного положення та складу гірських порід ресурси внутрішніх вод у горах Криму обмежені.
Річки Кримських гір короткі, з нерівномірним стоком. Найбільші з них беруть початок з Головного пасма і впадають у Чорне й Азовське моря. Найдовшими річками Криму є Салгир (204 км), Альма (84 км), Бельбек (63 км), Кача (60 км). У кримських річок переважає снігове та дощове живлення. На них часто трапляються паводки. Улітку нерідко міліють або й зовсім пересихають. Деякі річки додатково мають підземне живлення за рахунок води, що скупчується у карстових порожнинах після танення снігу. Лише ці річки не міліють, тому на них створюють водосховища, воду яких використовують для зрошення.
На річках Кримських гір є високі водоспади. Серед них і найвищий в Україні – водоспад Учансу (98,5 м). Найпотужнішим водоспадом Криму є Джур-Джур. Він не пересихає навіть у найпосушливіші роки. З вапнякового виступу в 15 м вода струменем до 5 м падає у глибокий котлован, звідти прямує до річки Улу-Узень. Роботою річок Криму створено кілька великих каньйонів (з ісп. – ущелина). Вони мають урвисті й круті схили. Глибина Бельбецького каньйону – 160 м. Тут відомі стоянки первісної людини кам’яної доби. Річка Кача утворила каньйон глибиною близько 140 м. Його схили складаються з вапняків і мергелів, наявні оригінальні форми вивітрювання – химерні бастіони та гроти. Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон на північному схилі гори Ай-Петрі. Висота його стрімких схилів становить 250–320 м.
Поверхневих озер у Кримських горах немає.
Вертикальна (висотна) поясність ґрунтово-рослинного покриву
У зв’язку з малою висотою Кримських гір вертикальна поясність властива лише Головному пасму. Зовнішнє та Внутрішнє пасма вкриті лісостеповими ландшафтами, що являють собою чергування дубових лісів із лучними степами. На Головному пасмі сформувалося три пояси з притаманним кожному з них ґрунтово-рослинним покривом. Тут налічується понад 2200 видів рослин, близько 10% з них є ендеміками.
Передгір’я підіймається до висоти 600–700 м. Для нього характерні широколистяні ліси, які ростуть на бурих гірсько-лісових ґрунтах. Головним деревом гір є дуб пухнастий. Поряд із ним часто росте дуб скельний. Діброви становлять майже 2/3 лісових масивів Кримських гір. До дуба домішуються граб, ясен, клен, липа. Зрідка трапляється сосна кримська. Низькогір’я досягає висоти 1000 м. У ньому на бурих гірсько-лісових ґрунтах ростуть широколистяні ліси з бука кримського з домішками кримської сосни. Цими рослинами зайнято близько 1/3 площі гір.
Лісовий пояс у Кримських горах обривається на малих висотах і змінюється на висоті понад 1000 м гірськими луками – яйлами. Така зміна спричинена нестачею води для дерев на вершинах, складених вапняками, які легко пропускають крізь себе воду, не затримуючи її. Яйла – царство злакових трав і невисоких чагарників, що ростуть на гірсько-лучних чорноземоподібних ґрунтах. З рослин тут відомі фіалка скельна, кримський едельвейс, тонконіг лучний, типчак та інші.
На Південному березі Криму на родючих коричневих та червоно-бурих ґрунтах розкинулася природна зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників, у якій переважають низькорослі дубово-ялівцеві ліси. Природна рослинність збереглася лише на схилах. Великі площі зайняті садами й виноградниками.
Тваринний світ
Своєрідна фауна Кримських гір має переважно лісовий характер. Вона сформувалася з кінця неогенового періоду – близько 3–5 млн років тому. Із ссавців відомі кримський звичайний олень, кримський благородний олень, дикий баран, куниця кам’яна, борсук, лисиця, білка-телеутка та інші. Серед птахів багато рідкісних видів. В Україні лише в Криму живуть чорний гриф, сип білоголовий, чорноголова сойка. Різноманітним є світ плазунів. Тут живе гекон кримський голопалий, зрідка трапляються жовтопуз безногий, леопардовий полоз. Часто можна побачити ящірок кримську та скельну.
Природні області Кримських гір
У межах Кримських гір виділяють три природні області, які мають характерні для них риси природних умов. Це Передгірна лісостепова область, яка займає Зовнішнє і Внутрішнє пасма, Головне пасмо та Південний берег Криму.
Охорона природи Кримських гір
Природні комплекси Кримських гір дуже змінені людиною. Унаслідок необмеженого вирубування дубові ліси з часом перетворилися на низькорослі чагарники, а у східній частині південного узбережжя ліси знищені зовсім. З метою збереження унікальної природи Кримських гір тут створено багато природоохоронних територій. Їхня частка тут майже втричі більша, ніж загалом в Україні.
Найвідомішим є Ялтинський гірсько-лісовий заповідник. Бурхливий розвиток курортної зони в районі Ялти потребував негайних заходів з охорони лісових масивів. Тому в 1939 р. було створено Кримський курортний парк, а у 1979 р. – заповідник смугою в 40 км уздовж чорноморського берега. Тут є і прадавній ліс, і унікальні тварини, і водоспад Учансу. Пам’ятками природи проголошено химерні скелі з фантастичними фігурами, що названі «хаосами». Вони виникли після землетрусів. У заповіднику зустрічаються середземноморські види рослин: суничне дерево і тюльпан гірський. Тут живуть найбільша летюча миша – велетенська вечірниця, що має розмах крил 50 см, найменший звір з родини кунячих – ласка, найбільший жук Європи – жук-олень довжиною з рогами 8 см. Є також метелики, неотруйні змії, птахи.
Найменший за площею заповідник України – мис Мартьян. Він займає лише 2,4 км², з яких половина припадає на акваторію моря. Мальовничий рельєф створюють яри, балки, підводні скелі. Тут збереглися типові середземноморські ландшафти з дуба пухнастого та ялівця високого віком до 200 років. У заповіднику росте єдине в Криму вічнозелене листяне дерево – суничник дрібноплідний, занесений до Червоної книги України.
Карадазький заповідник було створено з метою охорони єдиного у Європі вулкана юрського періоду та унікальних гірських порід. Насправді це ціла гірська група, до якої входить п’ять хребтів. Тут є шпилясті скелі з химерними фігурами вивітрювання, невеликі печери. Зрідка в скелях трапляються глибокі темні гроти, об які з гуркотом розбиваються хвилі морського прибою. З виявлених у заповіднику 1090 видів вищих рослин ендеміками є близько 50. 37 видів рослин вважають рідкісними. Тварин Карадагу – понад 2100 видів, з яких близько 1500 метеликів.
Кримський заповідник виник на базі заповідно-мисливського господарства на схилах Головного пасма. Тут зберігаються місцеві види фауни: кам’яна куниця, олень європейський, козуля європейська. Були акліматизовані муфлон європейський і білка-телеутка, реакліматизовані дикі свині.
Недалеко від Ялти розташований найстаріший в Україні Нікітський ботанічний сад, заснований у 1812 р.
В Україні 8633 території та об’єкти природно-заповідного фонду - це 6,8 % площі країни. У складі природно-заповідного фонду - 5 біосферних заповідників, 19 природних заповідників, 53 національних природних парки.
Понад сто років тому, за часів розвитку соледобувної промисловості Донбасу, було знайдено це унікальне родовище. Вироблення ділянки досягло 200 кілометрів, однак екскурсійний маршрут пролягає тільки на ділянці в 700 м.
Соледар - не тільки мальовниче місце. Печера славиться своїми цілющими властивостями.
Украї́нська ку́хня — притаманний українському народу спосіб приготування їжі, досвід і звичаї, які пов'язані з українською культурою, кулінарне мистецтво українців. Українська народна кухня належить до сукупності європейської системи харчування, водночас почасти містить й складові кухонь азійських народів. Українські страви відомі своїм різноманіттям і високими смаковими якостями. Українська кухня нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, грибна юшка, грибний соус, бануш, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Кулінарний туризм посідає перше місце серед намірів, заради яких Україну відвідують іноземні туристи. Багато особливостей української кухні обумовлені способом життя українського народу, переважна більшість якого заробляла на прожиток важкою хліборобською працею. Щоби виконувати таку виснажливу роботу, людям була потрібна ситна, калорійна їжа. Тому для української кухні властиві страви, що багаті і на білки, і на жири, і на вуглеводи. Кожному з етнографічних регіонів України властиві свої відмінності кухні, зумовлені історичними особливостями та звичаями, а деякі страви української кухні, наприклад борщі й вареники, увійшли до меню міжнародної кухні. Борщ, вареники, куліш — не тільки смачні та поживні страви, а й яскраві кулінарні бренди України, які мають власну глибоку і захопливу історію. Деякі українські страви мають багатовікове минуле, як-от, український борщ, який 2022 року увійшов до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Страви української кухні, особливо з картоплі, мають багато спільного також і зі стравами білоруської кухні. Українській кухні — більше, ніж російській чи білоруській — притаманні овочеві страви. Чимало українських страв за назвами й складом мають багато спільного зі стравами західних слов'ян.
Україна є світовим лідером з виробництва соняшнику (понад 27% загального світового виробництва) і виробляє соняшникової олії більше, ніж увесь світ – оливкового: вітчизняною соняшниковою олією можна заповнити 1852 басейна для плавання.
В цілому, за останні 5 років виробництво олійних культур в Україні зросло на 67%.
Житомир виробляє найбільше меду в Україні, а також чверть всього українського морозива.
Станція столичного метрополітену «Арсенальна»
Це одна з найстаріших станцій метро в Києві з унікальною історією та найглибшим входом під землю, розташована в одному зі старих районів столиці.
«Арсенальна» вважається найглибшою станцією метро в світі. Її глибина становить 105,5 метрів. Спуск на платформу відбувається двома етапами. Станція відкрила свої двері для пасажирів в 1960 році. Однак вона не змінювала свого виду з дня відкриття. Тут збереглися мармурові стіни і лавочки, декоративні решітки. Зник тільки барельєф, який зображував повстання в 1918 року робітників заводу «Арсенал». Облицювання демонтували в кінці 90-х років 20 століття. Підйом на ескалаторі займає близько п’яти хвилин – це більше, ніж поїздка з сусідньої станції.
У вестибюлі між ескалаторами часто грають музиканти. В основному, соло: на скрипці, флейті, саксофоні. Від цього тут особлива атмосфера.
До речі, до ескалатора треба йти по платформі, а не посередині станції, як скрізь.
Є інформація, що в приміщеннях між платформами знаходиться мед-обладнання на випадок евакуації в метро.
Таємні ходи і завод «Арсенал»
Городяни вважають, що на станції метро «Арсенальна» є таємні ходи, які поєднують підземку з заводом «Арсенал» і таємним бункером для керівництва країни.
До речі, завод «Арсенал» і прилеглі будівлі, а також будівля через дорогу – це все частини “Київської фортеці”. Це приклад фортифікаційної забудови столиці другої половини XIX століття. У цій будівлі до 1917 року розташовувався саперний батальйон, який обслуговував фортецю. Вхід до Нової Печерський фортеці. Вид на Нікольські ворота.
Це історичне місце дуже цікаве для відвідування. Тут тихо, не людно і просторо. Відкривається гарний панорамний вид на Олімпійський стадіон. Гарне місце для прогулянки. Побувати тут варто точно. До речі, саме столична фортеця вважається найбільшим земляною фортифікаційною спорудою в усьому світі. Однак, вона не була задіяна в бойових діях. На території фортеці теж є на що подивитися. Тут стоять гармати, є красивий, високий і фактурний дерев’яний паркан. Створюється відчуття, що потрапляєш в середньовіччя. Тут можна провести не одну годину, відкриваючи для себе все нові і нові історії Києва, України і східної Європи. Також на території капоніра знаходиться до цих пір діючий госпіталь.
До речі, від станції метро «Арсенальна» зручно здійснювати піші прогулянки. Поруч розташований Маріїнський парк, де починається прогулянковий маршрут вздовж схилів Дніпра, який тягнеться до Андріївського узвозу на Подолі і далі. В іншу сторону – Києво-Печерська Лавра, яка раніше представляла собою справжню «оборонну споруда. У неї були міцні стіни і високі вежі.
Обсерваторія розташована у найвищий точці міста Миколаєва – 52 метри над рівнем моря. До речі, за стародавніх часів тут було святилище скіфів. Автором проекту головної будівлі став архітектор Чорноморського адміралтейства Федір Вунш. Перші завдання, які стояли перед миколаївською обсерваторією, були суто практичними - вирішувати питання навігації, зокрема, вимірювати високоточний час. Адже у відкритому морі нема орієнтирів, тому кораблі та судна визначають місце знаходження за допомогою приладів - секстантів. «У ті часи напрям руху визначався за компасом, а час - за морським хронометром. Перед виходом кожного корабля у море, його хронометри приносили до обсерваторії і за маятниковим годинником виставляли високоточний час».
